Інтернет-магазин риби «Вобла» – це не пропаганда. Не культ. Не туга за минулим. Це іронія на час, коли було нічого не можна. Коли не було вибору, купувати рибу в четвер чи ні. Коли купували те, що дають. Коли в’ялена риба була сумним «сухарем», але задовольнялися малим. У нас можна все.
Передумови бізнесу
Після Другої Світової уряд СРСР зайнявся активним інвестуванням в рибальський флот. Там «відмити», там – «відкатати», там – народ підлаштувати. Загалом, вигідно було рибу ловити, продавати, популяризувати. Спочатку в 40-х вони придумали «Рибний день четвер». І рибу збути, і дефіцит м’яса приховати. Ввели обов’язкові дні рибних страв в місцях громадського харчування, малювали плакати, знімали телепередачі. Риба, мовляв, глава столу. Їжте. Купуйте. Споживайте.
Народ не оцінив. За аналітикою 1937 на людину в рік припадало лише 5 кг риби. Висновок – добровільно виходило слабо, потрібні були нові методи.
На початку 70-х років, тодішній Міністр Рибного Господарства, Олександр Якимович Ішков побував у відрядженні в Іспанії. Побачив місцеві рибні супермаркети і був вражений.
Асортимент, акваріуми з живою рибою, система самообслуговування, підлогові рефрижератори, організація торгівлі, упаковка продукції, попит. Все це Ішков жадав відкрити в СРСР, щоб таким витонченим методом збільшити споживання і збут рибної продукції по країні. Недовго думаючи, він захотів і своєму народові показати «як треба рибу їсти». Користуючись своїм авторитетом, умовив Брежнєва і Косигіна практично без змін перейняти цю модель і реалізувати.
Перший «Океан», луска на стінах та ікра по 4,20
У 1972 році в Сочі відкрили перший «фірмовий» магазин «Океан». У тому ж році, до речі, і в Сумах.
Оригінальне облицювання стін панелями у вигляді рибної луски, величезні підлогові відкриті холодильники, консерви та заморожування, вагова чорна ікра та клішні краба – радянський народ ходив до супермаркету як на екскурсію. Ішков і його «молода команда» спостерігали за ходом справ першого магазину – вже через п’ять років у всьому Союзу були відкриті 104 «Океана».
Ажіотаж дійсно був. Радянська нерозбещена людина вперше могла сама вибирати продукти і класти собі в корзину. Могла побачити живу рибу в продажу у великих акваріумах. До цього свіжак продавали з кузовів вантажівок. Були консерви на будь-який смак, морепродукти, вагова ікра по 4 рубля 20 копійок. А артисти філармонії, подейкують, частенько забігали за свіжими устрицями. Ну, хоч важке і непоказне життя радянського артиста, а устрицю собі дозволити міг.
Практично в кожному супермаркеті була ресторанна зона. Там тобі, мовляв, і кальмарів в пивному клярі подадуть, і мідії в вершково-часниковому, і обрану тобою дорадушку на грилі зварганять. Жартуємо, ні. Там сміливо і гордо можна було поїсти парових котлеток зі списаного з продажів минтаю, хека в томаті або кільки з пюре. Але картинка була красивою, безперечно. Справжній рибний ресторан, та ще й посеред величезного новенького рибного магазину. Люкс! Преміум!
Скандали, інтриги, розслідування
До слова про списаний товар. Ішков був той ще підприємець. Успішний успіх тоді мірявся своєрідно. За стандартами, дозволялося до 10% списань заморозки. Це, по ідеї, дозволяло б завжди тримати на полицях першокласний свіжий товар. Внутрішні ресторани теж закуповували продукцію, але часто грішили плавцями, хребтами і «відходами» в складі своїх котлеток. В результаті махінатори об’єдналися. І, умовно, свіженького лосося списали – а в страву пішли обрізки поза касою.
Асортимент і атмосфера
Панелі у вигляді рибної луски, декоративні штурвали, стилізовані риби, канати та морські вузли – інтер’єр вражав радянську людину. Таки європейський рівень! А все, що було в дивину, називалося «фірмовим». Так і «Океан» в кожному місті Союзу звався фірмовим рибним магазином. Сюди приходили і діти, і дорослі. І за покупками, і просто подивитися. Ба більше за оселедцем, єдиним до свята. Та за устрицями з крабами для аристократів-інтелігентів. Тут бував кожна радянська людина, будь-якого віку і статі. А ви пам’ятаєте, як ходили туди? Ці здорові холодильники із замороженою рибою і креветками, які раніше навіть по телевізору ніхто не бачив. Ці величезні відкриті акваріуми, з яких виловлювали рибехі і відразу – на ваги.
До речі про упаковку. В «Океані» вперше можна було побачити за касою «пакувальника». Людина дбайливо (ну, давайте так вважати) пакувала кожну рибину в папір, і клала вам в авоську. Ніяких тобі біо-пакетів, шоперів і пакувальної «непромокашки».
Минтай, тріска, короп. Кальмари, устриці, м’ясо криля. До новорічних свят зростав інтерес до клешні краба – їх додавали в майонезні салати. Можна було купити копчену скумбрію та в’ялену воблу. У другій половині 70-х років, коли по всьому Союзу прогримів дефіцит, «стиснутися» довелося і мережі рибних супермаркетів. Холодильники спорожніли, полки заповнилися однаковими банками консервів, а артисти перестали приходити за устрицями.
Дефіцит рибних магазинів і радість нашої реальності
Фури привозили брили замороженого хека, вивантажували біля входу, рубали на дві-три частини, і за хвилину все розгрібали. І так – по кілька вантажівок в день. Люди хапали про запас, не перебираючи харчами. Ми навіть віршик міських оптимістів вам знайшли:
«Две «Кильки в томатах»,
Две дамы в халатах,
На стенах – чешуя,
А на полках – …ничего.».
(мова оригіналу)
Ненадовго мережа з кризи вийшла. Повернулася риба і делікатеси. Але чому ненадовго? «Верхівки зажрались». Схеми, хабарництво, махінації та операції повз каси. СРСР добував з надлишком, а надлишки – завжди спокуса. Корупція почалася на обробленні і розфасовці, на продажу необлікованого товару. Всім відома історія з чорною ікрою в консервних банках від кільки в томаті. Все б, можливо, йшло тихо і далі. Поки одного разу один ветеран не повернув «чорне золото» назад в магазин, вимагаючи свою законну кільку.
Історія великої мережі рибних супермаркетів «Океан» закінчилася кримінальними справами, вироками та банкрутством.
Але ми щасливі, що живемо в новій реальності! Що рибу можна замовити онлайн, і доставлять її в красивій упаковці. Що немає безвиході готувати дітям котлетки на пару з старенького хека. Що до новорічного столу не моветон – не готувати майонезний салат. Ми живемо в прекрасний час свободи. Свободи вибору, дій і думок.
«Вобла» – іронія і культ свободи вибору
Інтернет-магазин «Вобла» – це не пропаганда. Не культ. Не туга за минулим. Це іронія на час, коли було нічого не можна. Коли не було вибору, купувати рибу в четвер чи ні. Бо купували те, що дають. І навіть в’ялена риба була сумним «сухарем», але задовольнялися малим.