Вобла - рибний магазин №1. Краща в'ялена риба!

Вобла і тараня – рибка до пивасика

Вобла і тараня… Чим же відрізняються річкова плітка від вобли та тарані, а тараня від вобли? Уявлення пересічного громадянина про воблу і тараня нерідко вельми заплутані.Зустрічаються навіть ті, хто називає “воблою” або “таранькою” будь-яку досить велику в’ялену рибу. Насправді мова йде все-таки про рибу, а зовсім не про спосіб її приготування.
Інші ж не бачать між цими рибами ніякої особливої ​​різниці (наприклад, на Дону воблу без вагань кличуть “таранькою”). І їх можна зрозуміти. Вобла і тараня – не просто близькі родичі. Це всього лише підвиди одного і того ж виду – плітки. Від звичайної річкової плітки їх відрізняє, перш за все, місце проживання. Більшу частину свого життя ці підвиди проводять в солонуватій морській воді. Тільки вобла уподобала Каспійське море, а тараня – Азовське і Чорне.

Зовні ці підвиди відрізняються від річкової плітки вищим тілом і більшими розмірами (їх довжина може перевищувати 30 сантиметрів, а вага – один кілограм). Крім того, очі у вобли і тарані більше сріблясті, ніж червоні, а плавники мають темну облямівку.

Вобла і тараня

Різниця ж між цими двома підвидами ще менше. Рот у тарані розташований нижче, луска дрібніша, а плавники помітно червоніші (у вобли вони сіруваті).

“Кохана, навіщо нам море? Нумо одружимося в річці!”

Як тільки настає весна, зграї вобли і тарані залишають солоні води морів і спрямовуються в річки на нерест. Правда, далеко вгору за течію вони не запливають. Наприклад, вобла нереститься переважно в дельті Волги й вище не підіймається.
“Закохана” риба змінюється навіть зовні. Її тіло рясно покривається слизом, на голові утворюється білуватий наріст, а на лусці – тверді горбисті бородавки.
Ікру вобли та тарані воліють метати в лугах, що заливаються водою під час паводків. Там і вода краще прогріта, і їжі для майбутніх малюків – хоч відбавляй. Правда, самі батьки під час нересту практично не харчуються, обходячись попередньо накопиченими жировими запасами. Тому після виконання подружнього обов’язку сильно худнуть. Воно й не дивно, якщо врахувати, що шлюбні ігри супроводжуються буйною поведінкою і гучним сплеском (недарма в старовину воблу прозвали “скаженою”).

Ікра вобли

Щойно відкладена ікра приклеюється до рослин. Та й мальки якийсь час теж сидять, прилипнув до стебел і листя особливим “цементним” органом. А, коли трохи підростуть, переходять до активного харчування.
Як неважко здогадатися, на рибу, що нереститься поблизу берега, легко полювати. Тому ловити її в цей період, рибалкам категорично заборонено. А ось у самих річках після нересту можна. В цей час втомлена вобла і плітка, як раз повертається (або як кажуть “скочується”) прямо за течією в море (таку рибу називають “готовою”). Незабаром слідом за батьками до моря потягнеться і підросла молодь.
Вобла і тараня  риби стайні  причому не тільки під час нересту. Зграями вони полюють (поїдаючи в основному молюсків і ракоподібних). Зграями й зимують, йдучи на морську глибину.

«Млявий, як вобла»

«- Він її любовно називає Тараня.
– Вобла … »
(З к-ф «Велика перерва»)

Якщо вас обізвуть Воблою або Таранкою, ви, напевно, образитеся. Таким чином, як би, натякають, або на вашу зовнішність (худий, висохлий, плоский), або на ваш характер (млявий, беземоційний, безініціативний). Або на все відразу …

Н. Носов «Незнайка на Місяці»:
«Цей Скрягінс був дуже жовтий і дуже худий коротун, всім своїм виглядом нагадував суху воблу. Очі у нього були такі ж тьмяні й згаслі, як у сплячої риби, і оживали, тільки коли розмова заходила про гроші ».

Зрозуміло, в цьому випадку мова йде не про живу рибу (яка, як ми знаємо, більш ніж енергійна), а про сушену та в’ялену. В’ялена вобла або тараня в наших краях – напевно, сама традиційна й улюблена закуска до пива. Те, що в мультсеріалі “Ну, постривай!” Вовк п’є з воблою … кефір, нікого не приголомшувало – дорослий глядач зразу ж здогадувався про справжні пристрасті героя.

Вобла під пиво

Тут треба сказати, що довгий час найпопулярнішою закускою до пива були раки. Але раків ставало все менше, а вобли та тарані в морях все ще було повно.

Як в’ялять воблу і тараню

«Петро: – Громадяночко, візьми тараньку. Солоненька! Та ви не соромтеся, зубками її, зубками! Перша я людина на предмет заспокоєння! ».
(З к-ф «Весілля в Малинівці»)

Вважається, що воблу оцінили після того, як Іван Грозний захопив Астраханське ханство. З цих пір засолювання і в’ялення риби стало однією з найважливіших статей доходу місцевих жителів. Благо солі не бракувало, бо неподалік розташовувалися солоні озера Баскунчак і Елтон.
За іншими даними, широкий розмах торгівля воблою і таранею придбала після спеціальних указів Петра I. Нарікаючи на те, що за довгий час доставки жива риба швидко псується, імператор наказав її масово в’ялити.
Тим більше, що цей процес відносно нескладний. Як відомо, тарань і воблу в’ялять цілими, не витягуючи ніяких нутрощів. Потрібно тільки зчистити з неї слиз, який додає м’ясу неприємний смак. Потім рибу клали в корито з розсолом і додатково засипали кам’яною сіллю (сіль повинна складати п’яту частину від маси риби). Зверху вміст корита притискали дошкою з важелем і давали спокій на три дні. Після чого рибу витягали, мили, протягували через очі дріт і сушили, підвішуючи на вітряному місці.

Як в'ялять воблу і тараню

Якщо після цього воблу ще й коптили, то вона ставала особливо смачною.

М. Салтиков-Щедрін «В’ялена вобла»:
«Повисіла вобла день-другий, а на третій у неї і шкіра на череві зморщилася, і голова підсохла, і мозок, який в голові був, вивітрився, в’ялий зробився.
… – Як це добре, – говорила в’ялена вобла, – що зі мною цю процедуру виконали! Тепер у мене ні зайвих думок, ні зайвих почуттів, ні зайвої совісті – нічого такого не буде! Все у мене зайве вивітрили, вичистили й вив’ялили, і буду я свою лінію легенько так потихеньку гнути!».

Дійсно, завдяки тривалому терміну зберігання, сушені тарань і вобла ставали незамінними харчовими продуктами в важкі часи. Взимку нею харчувалися бідняки, та й під час блокади Ленінграда ця риба врятувала чимало життів.
Правда, в СРСР 1960-х років через погіршення екології поголів’я вобли настільки скоротилася. що вона несподівано перетворилася з масової дешевої риби в дефіцитний товар.

З м-ф «Пригоди Васі Куролесова» (1981):
«- Хліба взяв, солі взяв, пляшку взяв. Треба було б вобли взяти, та де ж її візьмеш?».

Сьогодні процес масового виробництва в’яленої риби, куди простіше, ніж за старих часів. Відбувається все на заводах, де вобла в’ялиться вже не на сонці, а в спеціальних печах.
Зазвичай в’ялену воблу і тараню їдять без соусів і гарнірів. Що стосується ресторанів, то там її нерідко кришать і додають до страв, як додатковий інгредієнт для солоності. Втім, ніхто не заважає вживати цю рибу і в іншому вигляді вареною, смаженою, або запеченою.